Стохід приваблює завжди, скільки б і в яку б пору року ти там не опинився.

Були там і змагання і походи, але хотілося пройти не тільки не раз пройдену мрію екстремала – відрізок Гулівка – Рудка Червінська, а дійти до Любешова.
До пригод були готові, команда підібралася спортивна, витривала, сумісна, активна і позитивна.
Склад: 6 чоловік (3 рафт-байдарки надувні).

День перший:
Стохід нас зустрів тишою, спокоєм, затяжним дощем і низькими хмарами, які не давали ніякої надії на швидке закінчення негоди. Стартували об 11.30. Ціль – потрапляння до закінчення світлового дня у район с.Бережниця. Йшли в в помірному темпі, що дозволяв спілкуватися та фотографувати. Традиційна зупинка біля ж.д. мосту в р-ні с.Заячівка – огляд залишків австрійських укріплень 1-ї світової війни і продовження шляху. На цей раз пощастило таки потрапити на озеро Сліпе, яке заховалося в лісі, берегова лінія якого повністю вкрита заростями. Озеро заворожуючої краси!!! Не обійшли його увагою мисливці та рибалки, але слідів їх перебування там не надто замітно, за що їм повага. Але все це були чари Стоходу, щоб розслабити нашу увагу і заманити в свої нетрі. Почався епічної краси ліс перед с.Бережниця – чи не найцікавіша і найскладніша ділянка маршруту. Маючи навігатори, ретельно вибираючи русла, проводячи невеличкі вилазки-розвідки в сумнівні рукави, долаючи рукотворні загати і нерукотворні завали, ми все одно десь пропустили основне русло, рукави розділялися і розділялися на рівнозначні рукавчики, завалів все більшало і врешті наш темп просто зупинився, оскільки попереду був суцільний бурелом і «бобролом», який навряд під силу комусь подолати водою. Часу на рішення було обмаль, тому, знаючи з минулого досвіду, що основні русла протікають лівіше – вирушили на розвідку в хащі. І розрахунок справдився – метрів через 200 кропив’яно-болотяних джунглів вдалося потрапити на доволі глибоке і стрімке русло, хоч і не широке – всі ознаки, що це саме те, що нам потрібно – півгодини витрачаємо на перенос – і ось друга спроба, а сонце тривожно сідає за хмари у ліс….. сумніви в тому, що ми таки десь промайнули причал для човнів у Бережниці, підганяли нас до виходу з лісу, і попереду таки замаячив відкритий простір, який несподівано і виявився тим самим «пропущеним» причалом і тихою лісовою галявиною біля с.Бережниця. Дуже порадувала чистота місця відпочинку – мінімум сміття, альтанка як була три роки назад, такою і стоїть, огорожа не зломана, біля чистого і прибраного місця для вогнища стоять зручні лавочки, ящик для сміття (який деколи випорожнюють!!!) ніяких надписів ножем, шпаківні на деревах, в яких чути цвірінькання пташенят, словом дуже і дуже приємно, є де поставити палатки, чиста і гарна травичка – запливайте в Бережницю сміливо – це місце для душі!!! Тим більше, що самого села на цій стоянці і не видно і не чути.
Для підтримання свідомості відпочивальників повісили банер «Не засмічуй Україну!»
По трекеру пройдено 24.4 км.

День другий.
Підйом, сніданок, невеликий інструктаж «ліво-право-ліво-середина-право-але можна і наліво» від доброзичливого місцевого жителя Івана, мікро-прогулянка містками і болотяними стежками з метою визначення виходу в основне русло, старт.
І, нарешті, сонце. Неймовірної краси ліс, не хотілося працювати веслами, хотілося бути в цій казці подовше, що, якоюсь мірою, нам і вдалося зробити. На шляху нас чекали небезпечні знахідки – два рази крупнокаліберні снаряди траплялися нам прямо на березі або застряглі між коріння і вимиті річкою. Чіпати ми їх не відважилися але фото зроблені. По виході з лісу нас знову пополоскав черговий дощик. Короткий перепочинок навпроти виходу до с. Стобихва – і традиційне поринання в читання загадок Стоходу, екстремальна гра у «відгадай русло», або заблукаєш на годинку-другу. Вибирали переважно не по ширині, а по силі течії і стрімкості, відсоток правильних потраплянь перевищував відсоток неправильних, тому до лівого мосту в с.В.Обзир дійшли прекрасно. Далі вирішили не гнатися за кілометражем, а віддали перевагу місцю стоянки і часу відпочинку.
Рекомендую усім рекомендовану мені стоянку в місці впадіння р.Череваха по правому березі – сосновий лісок на піщаних пагорбах, вкритих мохом. Навколо тиша, простір і краса, саме місце насичує безмежною радістю.
Пісні під гітару, вогнище.
Тут нами було також прибрано за несвідомими відпочивальниками, сміття спалено, і повішено черговий банер «Не засмічуй Україну!»
По трекеру пройдено 19,2 км.

День третій.
Наступна ділянка являє собою звичайне русло звичайної рівнинної річки. Відкрита місцевість і далекі орієнтири у вигляді об’єктів в селах Боровне і Оленино створюють ефект дуже довгого шляху. Враховуючи клас наших суден (надувні рафт-байдарки) і досить сильний, як для сплаву, вітер в лице – прийшлося попрацювати. Зато з яким задоволенням після с.Оленине входиш в звиклі лабіринти!!!! Вітер гуляє десь над очеретами, а ти – ракета!
Обід в Рудці Червінській і омріяне потрапляння на відрізок, який ідеш уперше. Враження чудові, до с. Старі Червиша просто прекрасна річка в плані можливої риболовлі, купання, прекрасні краєвиди і сама стоянка по лівому березі виявилася надзвичайно мальовничою.
Не зовсім вдала, але все ж таки приємна коротка рибалка, величезне і тепле вогнище, спілкування, доспівування недоспіваного, спостерігання нічного неба і пошук знайомих сузірь, відбій.
По трекеру пройдено 25,8 км.

День четвертий.
Перед стартом відвідали залишки тої ж таки лінії австрійських укріплень. Саме в цьому районі вони чи не найбільші серед тих, які нам довелося зустріти. Тут не просто окопи, а укріплений вал заввишки декілька метрів, з низкою бліндажів, розгалуженою системою окопів і спостережних пунктів попереду валу, бетонним укріпленням, яке могло служити командним пунктом, або було призначене для інших цілей. Перед валом глибокий рів, заповнений водою. Справжня добротна польова фортифікація. Залищається тільки гадати скількох ресурсів в ті часи це коштувало.
Стартуємо. До мосту в с. Угриничі (права сторона) річка майже не міняє попереднього характеру, а далі поступово місцевість стає безлісною і річка знову йде відкритим полем без очерету до самого Любешова. Дана ділянка придатна для купання та короткочасного відпочинку, але абсолютно відкрита і безлісна, тому носить чисто транзитний характер.
Фінішували біля стадіону «Колос» за парком відпочинку в кінці Любешова.
По трекеру пройдено 29 км.
Сумарно пройдено 98 км. Тобто сотка.

Резюмуючи цей коротенький звіт, хочу зазначити, що найцікавішим місцем для туристичного, спортивного або рекреаційного сплаву є вся ця ділянка, але відрізок Угриничі – Любешів (прибл 15 км) немає (за винятком рекреаційних зон біля м.Любешів) повноцінних і красивих місць для стоянок (голе поле). Це слід враховувати. В остальному ж Стохід безкінечно цікавий, симпатичний, загадковий і несподіваний, з своїм характером і законами, які треба знати і поважати. Дуже рекомендую усім закоханим у пригоди цей надзвичайний маршрут.

                            

0 Comments

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Previous reading
Фотозвіт з сплаву по р.Опір 16.07.2017 (с.Тухля – с.Тишівниця)
Next reading
Відео з сплаву по р.Стохід (с.Гулівка – м.Любешів) 100 км.