Коли ти знаходишся там, де усі емоції повністю розчинені в ейфорії взаємообміну з природою, де ти відчуваєш себе кожною рослинкою і кожним порухом води, водною істотою і кожним швидкоплинним враженням тих, хто жив і був тут до тебе, хто пропускав цю красу через себе — ти розумієш, що немає значення ні складність ріки, ні здобутки і кваліфікації, ні довжина маршруту, ні усілякі градації, які придумуємо ми, щоб здаватися собі достойнішими в очах інших... байдуже, тут є лише відчуття величезного ковтка кайфу, де ти і є моментом ковтка, до тих пір, поки не усвідомиш, що подорож таки закінчується. Мабуть, щоб почалась нова.
Такий Стохід, завжди різний, завжди загадковий і його не хочеться розгадувати до кінця, навпаки, так і тягне загубитися і перестати рахувати час.
Мабуть, в даному контексті, не варто вдаватися в лоції і пояснення ходових моментів, оскільки тут усе просто — перша стоянка після Любешова — це урочище Попівка, з любов'ю упорядковане працівниками НПП “Стохід-Прип'ять”. Є ще кілька альтернативних стоянок, але тут дійсно неперевершено гарно.
Далі від Попівки до Бучина йде відрізок, який просто треба повільно смакувати, але не втрачати орієнтири, оскільки Стохід — річка з сюрпризами. Відвідайте пані Олю (мешкає за кількасот метрів за Попівкою по правому березі) — поділіться з нею нехитрими туристичними запасами — одинокій мешканці цього куточка буде приємно.
Місцеві рибалки, історії про хутір Глушок, про рибальські і мисливські пригоди.
В Бучині також може бути непоганий нічліг або привал. Варто відвідати місцеву гордість — церкву св.Миколая. Мило.
Сваловичі. Змішані відчуття, років 8 тому це було справді відкриття, справді автентика, а ще раніше і ще цікавіше було, мабуть, в очеретяних хатах ЖИЛИ, а зараз ні душі((((. Зараз це туристичний об'єкт, хати пусті, береги забудовуються сучасними котеджами, не знаю добре це чи ні, але все помічено, промарковано, кудись подівся дідусь, здається Іван, до якого цікаво було зайти і послухати життєві історії Сваловичів, тепер за дідуся свою роботу роблять інформаційні стенди. До речі, дуже цікаві, але не цікавіші за історії дідуся.
Далі просто космічно-широка Прип'ять, води такої ще тут не пам'ятаю, Те, що було руслом — стало морем, а те, що було протоками — стало складними заплавами з незрозумілими варіантами проходження. Це просто політ.
В Млині кисляк, гліцеринове озеро Засвітське, місцеві жителі і в'ялений в печі лящ.... смачно.
Останній шматочок похідного смаколика до Нобеля не хочеться йти бистро, побути б шматок життя в кожному кілометрі, але, гребок за гребком — і загадковий симпатичний Нобель чарує і забирає увагу.
Далі картинки, нескінчений плин позитивних моментів, які хаотично засвічуються вогниками в голові під час нічної поїздки додому.
Любешів — Нобель — чудовий, багатовимірний, мультифілософський і психологічно-краєзнавчий маршрут, особливо, коли повезло з командою. І це був саме той випадок!!!!
Відео — солодкий післясмак вдалої подорожі.
#сплав #сплав_стохід #байдарка #стохід #нобель #турсплав #toursplav #водний_похід #приппять #млин #сваловичі #попівка #бучин #за_пар
0 Comments